У Львові «розкодували» гвару | Бульба NEWS
У Львові «розкодували» гвару | Бульба NEWS:
'via Blog this'
У Львові «розкодували» гвару
«Файно», «аграфка», «бігме», «батяр», «вар’ят», «гарувати». Це слова, які найчастіше можна почути у побуті львів’янина. Ними оперують вдома, спілкуються на вулицях і в магазинах. Однак, те, що для мешканців Львова є відомим з самого дитинства для туристів навіть з Києва, не говорячи вже за іноземців, залишається справжнісінькою «китайською грамотою». Тому буває, що перш ніж зрозуміти куди йти і де знайти потрібну адресу у цьому місті, вони довго не можуть порозумітися з його власниками. Не дивно, адже складова тамтешньої лексики — це так звана «гвара», мова яка утворилася із суміші польських, австрійських та німецьких слів. Ну і, звичайно ж, не обійшлося без неологізмів, які виникають в останні роки. Аби полегшити життя туристам у столиці Галичини видали спеціальну абетку «гвари».
«Що таке гвара? — сміється автор абетки Антін Борковський, — я можу пояснити на одному прикладі. Одного разу до Львова завітав мешканець Києва, пожив тут кілька днів, потім приїжджає додому і говорить: «Ура, я уже знаю одне «львівське» слово!» «Яке», — запитують його. «Мешти», — гордо відповідає чоловік. «А що таке мешти?» — цікавиться родина. «Штани!» Смішно? Бачите, вам смішно, бо «мешти», то насправді туфлі, а не штани. Справжній львів’янин від таких «знань» буде за живіт ловитися. У тому то й річ, що нашу «гвару» може зрозуміти хіба той, хто тут народився, або живе принаймні з п’ять років. Її спеціально не вивчиш, ну, можна звичайно вивчити, але зусиль треба докласти чимало, це як братися за іноземну».
Антін Борковський розповідає — ідея пояснити основні словосполучення чи терміни гвари у нього та друзів виникла давно. Спочатку це хотіли зробити виключно за допомогою малюнків. Навіть залучили до цього відому художницю Грицю Ерде, авторку скандальної виставки «Самки і яйцекладки». Та коли почали робити перші кроки, то зрозуміли, що однією візією усього мовного багатства просто не поясниш. Тоді ініціатори засіли за старі книги, почали спілкуватися з львів’янами, записували слова з власної пам’яті.
«Я думаю, що ті люди, які приїжджають до Львова хочуть не тільки побачити місто, але й зрозуміти його. Без знання мови це зробити складно, вони просто не відчують смаку. Побачити кам’яницю це одне, але знати, що, наприклад, це слово походить з польської і тому має таке поширення, це інше. Можливо туристи зрозуміють, що Галичина (Західна Україна) є відома не тільки тому, що тут зароджувався визвольний рух, а й тим, що тут існує безліч культур про які люди забули. Це відбилося не тільки в архітектурі, але в тому числі і мові. У Львові було величезне гетто, де знищували євреїв, було багато вірмен, було чимало поляків і німців. Нашарування цих культур і творило мовний всесвіт. Чи мовний світ, якщо хочете. Не дарма популярні львівські письменники мало знані у школах. Так не вивчається творчість Бруно Шульца чи Леопольда фон Захер-Мазоха (письменник, уродженець Львова, який своєю творчістю спричинився до виникнення терміну «мазохізм» — ред..), хоча усі вони писали добре. Захер-Мазоха, зокрема, перекладали німецькою мовою і його читали в Європі. У нас, на жаль, залишається традиція нічого не змінювати, а можливо і варто. Школярам легше роками розповідати про Лесю Українку чи Тараса Шевченка, але замовчувати про Бруно Шульца. Так не повинно бути».
«Що таке гвара? — сміється автор абетки Антін Борковський, — я можу пояснити на одному прикладі. Одного разу до Львова завітав мешканець Києва, пожив тут кілька днів, потім приїжджає додому і говорить: «Ура, я уже знаю одне «львівське» слово!» «Яке», — запитують його. «Мешти», — гордо відповідає чоловік. «А що таке мешти?» — цікавиться родина. «Штани!» Смішно? Бачите, вам смішно, бо «мешти», то насправді туфлі, а не штани. Справжній львів’янин від таких «знань» буде за живіт ловитися. У тому то й річ, що нашу «гвару» може зрозуміти хіба той, хто тут народився, або живе принаймні з п’ять років. Її спеціально не вивчиш, ну, можна звичайно вивчити, але зусиль треба докласти чимало, це як братися за іноземну».
Антін Борковський розповідає — ідея пояснити основні словосполучення чи терміни гвари у нього та друзів виникла давно. Спочатку це хотіли зробити виключно за допомогою малюнків. Навіть залучили до цього відому художницю Грицю Ерде, авторку скандальної виставки «Самки і яйцекладки». Та коли почали робити перші кроки, то зрозуміли, що однією візією усього мовного багатства просто не поясниш. Тоді ініціатори засіли за старі книги, почали спілкуватися з львів’янами, записували слова з власної пам’яті.
«Я думаю, що ті люди, які приїжджають до Львова хочуть не тільки побачити місто, але й зрозуміти його. Без знання мови це зробити складно, вони просто не відчують смаку. Побачити кам’яницю це одне, але знати, що, наприклад, це слово походить з польської і тому має таке поширення, це інше. Можливо туристи зрозуміють, що Галичина (Західна Україна) є відома не тільки тому, що тут зароджувався визвольний рух, а й тим, що тут існує безліч культур про які люди забули. Це відбилося не тільки в архітектурі, але в тому числі і мові. У Львові було величезне гетто, де знищували євреїв, було багато вірмен, було чимало поляків і німців. Нашарування цих культур і творило мовний всесвіт. Чи мовний світ, якщо хочете. Не дарма популярні львівські письменники мало знані у школах. Так не вивчається творчість Бруно Шульца чи Леопольда фон Захер-Мазоха (письменник, уродженець Львова, який своєю творчістю спричинився до виникнення терміну «мазохізм» — ред..), хоча усі вони писали добре. Захер-Мазоха, зокрема, перекладали німецькою мовою і його читали в Європі. У нас, на жаль, залишається традиція нічого не змінювати, а можливо і варто. Школярам легше роками розповідати про Лесю Українку чи Тараса Шевченка, але замовчувати про Бруно Шульца. Так не повинно бути».
Журналіст говорить — популяризація гвари це ще один фактор, який і спричинив появу на світ абетки. І хоч усіх слів не можна було охопити туди постаралися «втиснути» найпоширеніші з них. Причому, автори дали їм не академічне, а таке жартівливе пояснення. Наведемо кілька.
«Мазепинка» — кашкет січових стрільців. Згодом її вбирали солдати і офіцери Української Повстанської Армії. Винятковим, але розповсюдженим писком рагульської (рагуль — ще одне слово з гвари. Простакуватий селянин, який випадково потрапив у міське середовище) моди є носіння норкової мазепинки, котре мало б демонструвати гіперпатріотичні інтенції шапконоса. Колись у мазепинках не боялися не лише поморозити голови, але й покласти їх за Україну, а тепер хутряна мазепинка символізує хіба що готовність подерибанити пару бюджетних гривень.
Грати (гратися) — кохатися, у такому собі безкомпромісному варіанті. Всі львівські батьки знають сенс цього вульгаризму без жодних словників чи підказок, тож їхні дітки у пісківниці не «граються», а винятково бавляться. Зрештою, погратися у «котика і білочку» можуть і батьки. Але суто після 24:00.
Батяр — вуличний хуліган, свідомий свого почесного звання. Не якась там малолітня босота, а старше, солідне, гонорове панство. За передвоєнних часів консервативно дотримувалися тогочасних вуличних «понять». Згодом образ батяра романтизувався — з нього почали ліпити жульвернівського Паганеля на галицькім грунті, такого собі вуличного лицаря-інтелігента. Насправді ж в образ батяра найліпше вписався б Василь Вірастюк (найсильніша людина планети – ред.) якби він, ясна річ, пив-курив, лаявся, бився з джентльменами у кнайпах (кав’ярня) і підграбовував на вулицях.
Антін Борковський говорить — гвара у Львові продовжує жити не дивлячись ні на що, але зараз спостерігається і інша тенденція. Молодь активно творить свій сленг, який також відрізняється від мови, що побутує на решті території України.
«От, ви ж добре знаєте, — продовжує він, — у нашому місті зараз широко вживається таке слово як «крутелик», аналог «мажора». Я не переконаний, що його зрозуміють у Києві, Донецьку чи Дніпропетровську, а у нас воно навпаки розповсюджене. Я є професійним журналістом, бо заробляю собі цим на життя, і, скажімо, я так само вживаю у тексті гвару, бо знаю, що читати будуть передусім львів’яни, а відтак не хочу писати «офіційною» мовою. Досить того, що свого часу уже був диктат літературної мови. До прикладу у місті живе успішний письменник Роман Іваничук (Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Герой України. – ред.) і він писав свої романи з використанням цих львівських слів, а за Союзу редактори його нещадно правили. Добре, що зараз ситуація змінилася…»
«Мазепинка» — кашкет січових стрільців. Згодом її вбирали солдати і офіцери Української Повстанської Армії. Винятковим, але розповсюдженим писком рагульської (рагуль — ще одне слово з гвари. Простакуватий селянин, який випадково потрапив у міське середовище) моди є носіння норкової мазепинки, котре мало б демонструвати гіперпатріотичні інтенції шапконоса. Колись у мазепинках не боялися не лише поморозити голови, але й покласти їх за Україну, а тепер хутряна мазепинка символізує хіба що готовність подерибанити пару бюджетних гривень.
Грати (гратися) — кохатися, у такому собі безкомпромісному варіанті. Всі львівські батьки знають сенс цього вульгаризму без жодних словників чи підказок, тож їхні дітки у пісківниці не «граються», а винятково бавляться. Зрештою, погратися у «котика і білочку» можуть і батьки. Але суто після 24:00.
Батяр — вуличний хуліган, свідомий свого почесного звання. Не якась там малолітня босота, а старше, солідне, гонорове панство. За передвоєнних часів консервативно дотримувалися тогочасних вуличних «понять». Згодом образ батяра романтизувався — з нього почали ліпити жульвернівського Паганеля на галицькім грунті, такого собі вуличного лицаря-інтелігента. Насправді ж в образ батяра найліпше вписався б Василь Вірастюк (найсильніша людина планети – ред.) якби він, ясна річ, пив-курив, лаявся, бився з джентльменами у кнайпах (кав’ярня) і підграбовував на вулицях.
Антін Борковський говорить — гвара у Львові продовжує жити не дивлячись ні на що, але зараз спостерігається і інша тенденція. Молодь активно творить свій сленг, який також відрізняється від мови, що побутує на решті території України.
«От, ви ж добре знаєте, — продовжує він, — у нашому місті зараз широко вживається таке слово як «крутелик», аналог «мажора». Я не переконаний, що його зрозуміють у Києві, Донецьку чи Дніпропетровську, а у нас воно навпаки розповсюджене. Я є професійним журналістом, бо заробляю собі цим на життя, і, скажімо, я так само вживаю у тексті гвару, бо знаю, що читати будуть передусім львів’яни, а відтак не хочу писати «офіційною» мовою. Досить того, що свого часу уже був диктат літературної мови. До прикладу у місті живе успішний письменник Роман Іваничук (Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Герой України. – ред.) і він писав свої романи з використанням цих львівських слів, а за Союзу редактори його нещадно правили. Добре, що зараз ситуація змінилася…»
Нагадаємо, що свого часу гвара була поширена у Львові міжвоєнного періоду, особливо в 30 роках XX століття. Нею писали книги, статті у газетах, вели програми на радіо. У цьому плані легендарними були батяри Тонько і Щепко, які вели радіопрограму «На веселій львівській хвилі» аудиторія якої на той час складала шість мільйонів осіб! Її слухав навіть польський диктатор Юзеф Пілсудський.
Текст: Степан Грицюк
Фото: Юрій Гелитович
Фото: Юрій Гелитович
| iReader |  |
'via Blog this'
Коментарі
Дописати коментар