Політична блядство і русофілія на фоні визвольної війни або пріорітети церкви Шоколадника
Я не політик, я журналіст. Але, в першу чергу, громадянин цієї країни. І мої міркування можуть бути примітивні, але вони продиктовані відчуттям власної безпеки – в першу чергу. Що має зробити моя з вами Держава, аби рухати вперед, а не долати наслідки агресії? Тут рецепт простий – максимальне обмеження спілкування з агресором. Це те, чого не сталося на 100%. Отже. Визнання окупованих територій окупованими. Із чітким визначенням агресора – Російської Федерації. Припинення режиму АТО, оголошення воєнного стану й визанння на законодавчому рівні війни між Російською Федерацією та Україною. Звернення до міжнародних організацій. Розрив дипломатичних взаємин . Повний. Жодного навіть візового режиму. Візовий режим – потім. Коли буде нагода. Повна зупинка руху людей через кордон. Закриття кордону з РФ, на «лінії розмежування» й «адміністративного» – з Кримом. Повне закриття. Через нього нічого не рухається. Режим STOP. Введення візового режиму з «союзними державами» РФ, зокрема...