Російські ЗМІ і російські політики (за рідкісними винятками) про подвійні стандарти російської влади не говорять ні слова. Якщо задуматися: держава, яка кинуло армію (включаючи літаки, ракети і танки) для утримання Чечні в складі Росії, назвавши це «контртерористичної операцією», заперечує військові злочини, скоєні під час каральних акцій, - тепер оголошує «злочином проти народу» використання української армії проти озброєних терористів. Українські політики і правозахисники мають право обговорювати правомірність цих дій. Але у тих, хто організовував або схвалював «килимові бомбардування», «зачистки» і штурм школи в Беслані, - немає на «обурення» ніякого морального права. Держава, яка оголосило злочином, що карається 6-річним терміном ув'язнення, будь-які спроби заїкнутися про відділення від нього, вимагає «права на самовизначення» для регіонів України. Якби збройні громадяни в Калінінградській області або Бурятії захопили адміністрацію, оголосили себе «республікою», вивісили іноземні прапори і зажадали «референдумів» - через скільки годин російські ЗМІ говорили б про «невпізнаних тілах терористів»? Найсумніше в тому, що, судячи з рівня підтримки влади, очевидна розбіжність їх «внутрішньої» і «зовнішньої» риторики і поведінки вислизає від уваги більшості російських громадян. І вони слідом за владою готові помічати тільки в чужій країні, - а не в своїй, де це було б куди легше, - фашизм, націоналізм, відсутність свободи слова, недолік федералізму і неможливість реалізації права на самовизначення. Так, потужність пропаганди (як і ступінь її брехливості) досягла небачених раніше масштабів. І все ж сприйнятливість до пропаганди - симптом дуже серйозної хвороби суспільства.